Конференція, присвячена Хотинській війні 1621 року
Ведучий. Доброго дня друзі. Сьогодні у нас в комплексі буде проходити конференція присвячена Хотинській війні 1621 року.
Ведуча. 390 років минає з тих вікопомних подій.
ХОТИНСЬКА ВІЙНА 1620-21 - війна Османської імперії проти Польщі. Воєнні дії розпочала Туреччина з метою загарбання польських і українських земель. У Цецорській битві 1620 польські війська були вщент розгромлені турецькою армією. Під час битви загинув коронний гетьман С.Жолкевський, частина польських воєначальників потрапила у полон. Навесні 1621 султан Осман ІІ, зібравши понад 150-тисячну армію з 60 гарматами і 4 бойовими слонами, рушив на Молдову. До турецького війська приєдналася 60-тисячна кримська орда. Опинившись у катастрофічному становищі, польський уряд звернувся до українських козаків із закликом узяти участь у війні проти Туреччини, обіцяючи їм розширити права і привілеї. Польський сейм ухвалив козацький реєстр у 20 тис. чол. з платнею 100 тис. злотих на рік. Розуміючи, яку небезпеку становить турецько-татарська агресія не лише для польських земель, але і для України та всієї Європи, козаки вирішили прийняти пропозицію сейму про спільну боротьбу проти турків. 15-17.6.1621 в урочищі Суха Діброва на Черкащині відбулася козацька рада, що висловилася за негайний виступ козацького війська у похід. Рада також прийняла рішення вислати до Варшави делегацію на чолі з П.Сагайдачним та єпископом Й.Курцевичем-Коріятовичем, яка мала добитися від польського уряду відновлення вищої православної ієрархії в Україні. У той же час козацьке військо (41 тис. чол.) на чолі з гетьманом Я.Бородавкою вирушило у Молдову назустріч турецько-татарській армії. Коронна армія, яка налічувала ЗО тис. чол. під командуванням литовського гетьмана К.Хоткевича, розташувалася навпроти Хотина. Незабаром туди з боями підійшли козаки. Після усунення з гетьманства Я.Бородавки, настроєного вороже до поляків, і обрання гетьманом П.Сагайдачного українське військо 24.8(1.9) з'єдналося з польською армією під Хотином. Ще з 23.9.1621 турецько-татарські частини повели запеклі атаки на козацький табір. Втрати противника в цих боях становили 20 тис. чол. Відбивши один із штурмів, козаки перейши у контрнаступ і, увірвавшись до табору ворога, знищили майже всі гармати. 18(28).9 турецько-татарські підрозділи розпочали генеральний наступ на позиції українсько-польських військ, проте фланговими ударами козацьких полків були зупинені. Втративши бл. 80 тис. чол. і не досягнувши жодного успіху, турецьке командування змушене піти на переговори та укладення мирного договору. Хотинська битва, що тривала до 23.9(3.10), завершилась перемогою об'єднаної українсько-польської армії. 23-25.9(3-5.10).1621 між Туреччиною і Річчю Посполитою укладено Хотинський мир 1621. Вирішальну роль у воєнній поразці Туреччини у X.в. відіграло українське козацьке військо. Героїчна боротьба українських козаків розвіяла міф про непереможність турецької армії, ліквідувала небезпеку іноземного поневолення українського та польського народів і зупинила експансію Османської імперії у Європу.
Ведучий. А зараз запрошую до роботи наших доповідачів. У нас є 5 доповідей: «Цецорська битва», «Приготування до Хотинської війни», «Гетьман Петро Сагайдачний», «Мужність козаків в Хотинській війні», «Наслідки війни для України».
Цецорська битва
Цецо́рська битва — битва війська Речі Посполитої з турецько-татарськими військами біля села Цецора поблизу Ясс. Відбулася 1620 року під час польсько-турецької війни 1620—1621 рр., яку почала Туреччина з метою припинити піратські походи запорізьких козаків на міста узбережжя Чорного моря. Командирами 8 000 турецької армії були: Іскендер паша та Саримсаґ паша,татарської 120. 000 армії : Ґалга султан,брат татарського хана Мехмед III Ґерай - Шагін Гірей. Командирами 12 000 польської армії були :канцлер Станіслав Жолкевський,польний гетьман Конєцпольський, князь Корецький та Струс. Всього було 20.000 тисяч.Також брали участь теребовлянський с-та Олександер Балабан, Януш Тишкевич,гетьман Бичко,камянецький с-та Валентій та його син Самуель Калиновський. 3/13 серпня війська Конєцпольського і князя Корецького стали табором під Орининим. 10/20 серпня Конєцпольський і кн. Корецький прибули в Камянець(Подільський). Через три дня військо вирушило до Буші і стало там табором під молдавським кордоном. 23/2 вересня турецький султан вирушив до Ясс ,з метою заарештувати Каспара Гратіані і забрати його в Стамбул.Каспар з під Ясс з 3000 армією вирушив в Хотин під польський захист. 19-20 (9-10) вересня 1620 р. біля с. Цецора польське військо зустрілося з великими турецько-татарськими силами. Дводенна битва закінчилася відступом польського війська до Дністра. 6 жовтня (27 вересня) 1620 р. біля самого кордону Речі Посполитої (біля Могилева) татарське військо під проводом Кантеміра мірзи оточило польськo-козацький табір. Наступного дня польське військо було цілком розгромлене. В бою загинув Станіслав Жолкевський, поліг Михайло Хмельницький та в полон потрапив його син Богдан. Князь Корецький та Струс,син Жолкевського,Балабан,Ференч - бег,та 6 ін. шляхтичів були взяті Іскендер пашою в полон і доставлені до Ґалги султана.Капітан нім. кавалерії - Денгоф був убитий з 15 іншими.Іскендер паша забрав в Ґалги султана Корецького та Ференч бег і послав їх турецькому султану.Гетьман Конєцпольський та син брата Жолкевського дісталися Ґалзі султану ,інших 4 шляхтичів відправили в Крим.Каспар був убитий по дорозі в Валахію. 60 000 татарська армія пішла на Покуття і Львів спустошуючи все навколо і поверталася з походу з багатствами та більше як 100.000 полонених русинів (українців),з яких до Криму дійшло тільки 30000. В листопаді 1620 боснійський Іскендер паша загинув в Аккермані наглою смертю від руки своїх слуг. Наступного року розпочався похід турецького війська під проводом султана Османа ІІ на Польщу. Після довгих боїв під Хотином обидві сторони уклали мир.
Приготування до війни
На початку вересня 1620 року у Варшавi зiбрався сейм, який ухвалив план захисту Речі Посполитої вiд наступу противника. Було вирішено збiльшити коронне вiйсько, довести козацький реєстр до 20 тис., видiлити для нього 100 тис. злотих, зiбравши їх з шляхти. Пiдготовка до вiйни велася мляво, шляхта не поспiшала платити податок на воєннi потреби. I погляди польських урядовцiв знову звернулись до українського козацтва. До запорожцiв на початку зими 1621 року було вiдправлено Бартоша Обалковського з вiдповiдними пропозицiями, на якi козаки спочатку не дали конкретної вiдповiдi. Але самі почали готуватися до воєнних дiй. Заготовляли дерево для чайок, харчi, боєприпаси, потiм вийшли з Сiчi на волость i в панських та королівських маєтках стали брати коней, порох, олово. Велись переговори щодо необхiдностi об'єднання перед ворожою загрозою прихильникiв гетьмана Яцька Бородавки i полковника Сагайдачного. В таких турботах минули для козакiв зима i рання весна 1621 р.
Тим часом турецький султан Осман ІІ вiдмобiлiзував вiйська, наказав головному адміралові прикрити Стамбул ескадрою з 40 галер вiд можливого нападу Чорноморського флоту козакiв i у квiтнi вирушив у похiд на Рiч Посполиту. Шлях був довгим i тяжким. Вiйськовi вантажi перевозились в основному морем.
Невдовзi Запорозька Січ почала активні воєннi дiї на морi. На початку червня запорозька флотилія показалась напроти гирла Днiстра. Турецька ескадра Халiли-пашi потопила 5, захопила 18 козацьких чайок i полонила близько 300 козакiв. Для захисту гирла Дунаю султан вiдправив головного адмiрала з ескадрою. Але козаки минули турецький флот, спалили мiстечко Ахіоль, а потiм на 16 чайках пiшли до Стамбула. Маючи лише три галери, начальник охорони палацу не наважився на морський бiй з козаками i лише з жахом дивився, як ті руйнували найближчі селища. Козаки дошкуляли туркам i в інших місяцях, тримаючи їх у постiйнiй напрузi, змушуючи постiйно звертатись до султана по допомогу.
Тим часом Сагайдачний i Бородавка збирали добровольцiв для участi у воєнних дiях. У червнi в урочищi Суха Дiброва, що мiж Бiлою Церквою i Ржишевом, вiдбулась козацька рада, яка розглядала питання про участь запорожцiв у вiйнi. На неї прибуло понад 40 тис. осiб. У тяжку годину козацькi лiдери припинили суперечки i заради майбутнього вирiшили подати Польщi максимальну допомогу. Рада ухвалила рiшення направити козацьке вiйсько на чолi з гетьманом Бородавкою у Молдавiю, а Сагайдачного — у Варшаву на переговори з польським королем. У 20-х числах липня Сагайдачний кiлька разiв зустрiчався з королем i вiв з ним переговори стосовно задоволення вимог козакiв. Реакцiя Владислава на них була позитивною.
Поки турецька армiя повiльно рухалась по захiдному узбережжю Чорного моря, запорожцi всiляко їй шкодили. У липнi одна частина козакiв морем вiдправилась на Трапезунд, а друга — в район Дунаю, де будувався мiст для переправи турецької армiї. Проти них Халiла-паша 11 липня вiдрядив 150 кораблiв рiзного типу. В морському бою запорожцi вийшли переможцями, потiм висадились на берег над Прутом i зав'язали бої з ордою Кантемiра мурзи. Дiї запорожцiв у Туреччинi та на Подунайщинi вносили тривогу в серця туркiв, гальмували просування турецької армiї.
Досить активно дiяло козацьке вiйсько Бородавки. У липнi — першiй половинi серпня невеликi козацькi загони розiйшлися по територiї Молдавiї й розгорнули активнi воєннi дiї. Вони спалили села в околицях Сорок та iнших багатьох мiст i навiть розбили особисту охорону господаря. Той мусив тiкати за Дунай пiд захист турецьких вiйськ, а козаки взяли пiд свiй контроль мало не всю країну. Основне козацьке вiйсько трималось купи, готове вiдбити напади татарської орди чи турок.
У серединi серпня вся турецька армiя переправилась через Дунай i рушила в глиб Молдавiї. Козацькi загони нав'язували несподiванi бої авангардним частинам турок i таким чином затримували просування всiєї армiї. Один з них чисельнiстю 300 осiб при вiдступi вiд Сучави наштовхнувся на татарську орду i мусив оборонятись табором. Турецький султан кинув проти нього чи не всi вiйська. Приблизно 100 козакiв пробились до р. Прут i засiли там у великiй печерi й кiлька днiв вiдбивали всi штурми ворога. Тiльки димом турки викурили козакiв зi схованки i всiх перебили.
200 козакiв переправились через Прут, i, вiдбиваючись вiд татарської кiнноти, заклали оборонний табiр i цiлий день боронились вiд противника. Пiд прикриттям ночi козаки вислизнули з табора, роздiлились на двi частини i вiдступили лiсом. Але на ранок їх наздогнали ворожi пiдроздiли й змусили знову стати табором. Тiльки пiд вечiр туркам вдалось прорвати оборону захисникiв, увiрватись до табору й захопити 30 зранених i до смертi замучених козакiв. Усього ж до рук турок потрапило до 200 полонених з числа передових козацьких загонiв i майже всiх їх було страчено. Турецький султан будь-що намагався не допустити з'єднання козацького й польського вiйськ i розгромити їх поодинцi.
«Мужність козаків в Хотинській війні»
Основними причинами Хотинської вiйни стали агресивна зовнiшня полiтика Туреччини щодо словянського свiту, безперервнi руйнiвнi походи запорожцiв на кримськi й турецькi землi, посилення впливу Польщi на Молдавське князiвство, яке вважалось васалом Отоманської Порти. Безпосереднiм приводом до вiйни став напад у 1619 р. з територiї Польщi напiвбандицьких загонiв так званих лiсовчикiв на Семигородчину, князь якої Габор Бетлен був турецьким васалом. Скориставшись цим, султан Осман II планував спочатку покарати пропольськи налаштованого молдавського князя Грацiана i знову пiдпорядкувати Молдавiю своєму впливу.
Влiтку 1620 р Iскандер паша на чолi 60-тисячного вiйська почав наступ на Молдавiю. Польський уряд ухвалив рiшення подати Грацiану вiйськову допомогу залучивши до походу i значну кiлькiсть українських козакiв. Але коронний гетьман Станiслав Жолкевський не надто бажав бачити їх пiд своїм командуванням i все повторював - "не хочу я з Грицями воювати нехай iдуть до ролi альбо свинi пасти". Але й козаки не прагли з ним воювати. Незважаючи на успiхи в Московщинi у козацькiй пам'ятi вiн залишався головним винуватцем розгрому повстання Наливайка i катом українського народу. Тому до походу вдалось вислати не бiльше 1.6 тис реєстрових козакiв у тому числi й сотню Михайла Хмельницького де перебував i його син Богдан. Все вiйсько Жолкевського налiчувало приблизно 9 тис. жовнiрiв.
24 серпня (3 вересня на н.с.) 1620 р. вiйсько Жолкевського переправилося на правий берег Днiстра i захопило молдавськi фортецi. Тут до нього приєднався господар Молдавiї Грацiан з 600 своїх однодумцiв. Вiйсько союзникiв зробило стрiмкий марш i 2 вересня зайняло позицiї поблизу с.Цецори, розташованого на березi Прута за 18 верст вiд Ясс. 8 - 11 вересня вiдбулись вирiшальнi бої пiд Цецорою в ходi яких польське вiйсько зазнало поразки. Багато жовнiрiв i козакiв загинуло, серед них i Михайло Хмельницький, чимало потрапило в полон, у тому числi й Богдан Хмельницький. Вiдступаючих до Кам`янця-Подiльського полякiв турки i татари остаточно розгромили 26 вересня бiля с.Савки. Сам коронний гетьман Жолкевськии загинув,польний гетьман Станiслав Конецпольський, магнати Микола Потоцький, Ян Тишкевич та iншi були взятi в полон. Головну причину поразки польськi урядовцi вбачали у тому, що Жолкевськии не залучив до вiйни необхiдну кiлькiсть козакiв.
Рiч Посполита втратила вiйсько i опинилась безборонною перед грiзним противником. Татарськi орди розтiклися по Подiллю i Галичинi, дiйшли до Львова i Перемишля, грабували населення, руйнували мiста i села. На захист України виступила Запорозька Сiч. Частина запорожцiв рушила на Подiлля, дiйшла до кордонiв Молдавiї, завдала низку поразок невеликим татарським загонам i захопила Бiлгород. А 15 тис. козакiв вирушили у похiд на Кримське узбережжя й зруйнували 15 татарських мiстечок, у тому числi Баксей, Бодзек, Зухарей, Земза. Своїми дiями запорожцi витискали татар з українських земель i попереджали можливий наступ.
На початку вересня 1620 року у Варшавi зiбрався сейм, який ухвалив план захисту Речi Посполитої вiд наступу противника. Було вирiшено збiльшити коронне вiйсько, довести козацький реєстр до 20 тис., видiлити для нього 100 тис. злотих, зiбравши їх з шляхти. Пiдготовка до вiйни велася мляво, шляхта не поспiшала платити податок на воєннi потреби. I погляди польських урядовцiв знову звернулись до українського козацтва. До запорожцiв на початку зими 1621 р було вiдправлено Бартоша Обалковського з вiдповiдними пропозицiями, на якi козаки спочатку не дали конкретної вiдповiдi. Але самi почали готуватися до воєнних дiй. Заготовляли дерево для чайок, харчi, боєприпаси, потiм вийшли з Сiчi на волость i в панських та королiвських маєтках стали брати коней, порох, олово. Велись переговори щодо необхiдностi об'єднання перед ворожою загрозою прихильникiв гетьмана Яцька Бородавки i полковника
Сагайдачного. В таких турботах минули для козакiв зима i рання весна 1621 р.
Тим часом турецький султан Осман II вiдмобiлiзував вiйська, наказав головному адмiраловi прикрити Стамбул ескадрою з 40 галер вiд мож ливого нападу Чорноморського флоту козакiв i у квiтнi вирушив у похiд на Рiч Посполиту. Шлях був довгим i тяжким. Вiйськовi вантажi перевозились в основному морем.
Невдовзi Запорозька Сiч почала активнi воєннi дiї на морi. На початку червня запорозька флотилiя показалась напроти гирла Днiстра. Турецька ескадра Халiли-пашi потопила 5, захопила 18 козацьких чайок i полонила близько 300 козакiв. Для захисту гирла Дунаю султан вiдправив головного адмiрала з ескадрою. Але козаки минули турецький флот, спалили мiстечко Ахiоль, а потiм на 16 чайках пiшли до Стамбула. Маючи лише три галери, начальник охорони палацу не наважився на морський бiй з козаками i лише з жахом дивився, як тi руйнували найближчi селища. Козаки дошкуляли туркам i в iнших мiсцях, тримаючи їх у постiйнiй напрузi, змушуючи постiйно звертатись до султана по допомогу.
Тим часом Сагайдачний i Бородавка збирали добровольцiв для участi у воєнних дiях. У червнi в урочищi Суха Дiброва, що мiж Бiлою Церквою i Ржишевом, вiдбулась козацька рада, яка розглядала питання про участь запорожцiв у вiйнi. На неї прибуло понад 40 тис. осiб. У тяжку годину козацькi лiдери припинили суперечки i заради майбутнього вирiшили подати Польщi максимальну допомогу. Рада ухвалила рiшення направити козацьке вiйсько на чолi з гетьманом Бородавкою у Молдавiю, а Сагайдачного - у Варшаву на переговори з польським королем. У 20-х числах липня Сагайдачний кiлька разiв зустрiчався з королем i вiв з ним переговори стосовно задоволення вимог козакiв. Реакцiя Владислава на них була позитивною.
Поки турецька армiя повiльно рухалась по захiдному узбережжю Чорного моря, запорожцi всiляко їй шкодили. У липнi одна частина козакiв морем вiдправилась на Трапезунд, а друга - в район Дунаю, де будувався мiст для переправи турецької армiї. Проти них Халiла-паша 11 липня вiдрядив 150 кораблiв рiзного типу. В морському бою запорожцi вийшли переможцями, потiм висадились на берег над Прутом i зав'язали бої з ордою Кантемiра мурзи. Дiї запорожцiв у Туреччинi та на Подунайщинi вносили тривогу в серця туркiв, гальмували просування турецької армiї.
Досить активно дiяло козацьке вiйсько Бородавки. У липнi - першiй половинi серпня невеликi козацькi загонирозiйшлися по територiї Молдавiї й розгорнули активнi воєннi дiї. Вони спалили села в околицях Сорок та iнших багатьох мiст i навiть розбили особисту охорону господаря. Той мусив тiкати за Дунай пiд захист турецьких вiйськ, а козаки взяли пiд свiй контроль мало на всю країну. Основне козацьке вiйсько трималось купи, готове вiдбити напади татарської орди чi турок.
У серединi серпня вся турецька армiя переправилась через Дунай i рушила в глиб Молдавiї. Козацькi загони нав'язували несподiванi бої авангардним частинам турок i таким чином затримували просування всiєї армiї. Один з них чисельнiстю 300 осiб при вiдступi вiд Сучави наштовхнувся на татарську орду i мусив оборонятись табором. Турецький султан кинув проти нього чи не всi вiйська. Приблизно 100 козакiв пробились до р.Прут i засiли там у великiй печерi й кiлька днiв вiдбивали всi штурми ворога. Тiльки димом турки викурили козакiв зi схованки i всiх перебили. 200 козакiв переправились через Прут, i, вiдбиваючись вiд татарської кiнноти, заклали оборонний табiр i цiлий день боронились вiд противника. Пiд прикриттям ночi козаки вислизнули з табора, роздiлились на двi частини i вiдступили лiсом. Але на ранок їх наздогнали ворожi пiдроздiли й змусили знову стати табором. Тiльки пiд вечiр туркам вдалось прорвати оборону захисникiв, увiрватись до табору й захопити 30 зранених i до смертi замучених козакiв.
Усього ж до рук турок потрапило до 200 полонених з числа передових козацьких загонiв i майже всiх їх було страчено. Турецький султан будь-що намагався не допустити з'єднання козацького й польського
вiйськ i розгромити їх поодинцi.
Польське вiйсько пiд командуванням коронного гетьмана Карла Ходкевича пiдiйшло до лiвого берега Днiстра i зупинилось. Ходкевич запропонував козакам негайно приєднатись до нього i дiяти спiльно. Однак Бородавка побоювався можливого сепаратного миру полякiв з турками i вiдповiв, що дасть згоду, коли польське вiйсько вступить на територiю Молдавiї. Це означало початок Польщею воєнних дiй безпосередньо проти Туреччини. Пiсля цього польському урядовi вже не було куди вiдступати. До 20 серпня (н.с.) Ходкевич переправився на правий берег Днiстра i заклав табiр пiд Хотином.
На другий день до польського табору прибув з Варшави Сагайдачний. Його радо зустрiли i командування, i простi вояки, як видатного воєначальника, прихильного до Речi Посполитої на вiдмiну вiд непевного Бородавки. На чолi невеликого козацько-польського загону Сагайдачний негайно вирушив на пошуки козацького вiйська, щоб прискорити його рух. Вночi вiн наскочив на турецький табiр, пiд час сутички був поранений у руку татарською стрiлою i ледве врятувався. Проблукавши цiлу нiч по лiсу, вiн на ранок вийшов до Днiстра, переправився на лiвий берег i добрався до козацького вiйська, що стояло пiд Могилевом.
На козацькiй радi Сагайдачний розповiв про обiцянки польського короля задовольнити козацькi прохання i тим самим привернув на свiй бiк частину присутнiх. Тут же рада звинуватила Бородавку в невмiлому командуваннi, невиправданих втратах людей, нездатностi забезпечити вiйсько всiм необхiдним i скинула з гетьманства. Бородавку присудили до смертної кари i пiзнiше стратили. Гетьманом знову було обрано Сагайдачного i вiн протягом тиждня, вiдбиваючись вiд татар, вiв козакiв до польськог табору. Першого вересня (н.с.) союзники з'єднались. Наступного дня пiд Хотин пiдiйшов i турецький султан зi своєю армiєю.
Сили противникiв були нерiвними. Турецька армiя налiчувала, за одними даними, до 200, за iншими - до 300 i навiть до 500 тис. осiб. Чисельнiсть польської армiї не перевищувала 35, української 40 тис. воякiв. Козаки були подiленi на полки - Федора Бiлобородька, Iвана Гордiя, Данила Дерекала, Iвана Зискаря, Богдана Курешi, Мойсi Писарка, Адама Пiдгурського, Цецюри Севрука, Петра Сагайдачного, Тимофiя Федоровича та iн. На озброєннi козаки мали 20 мiдних i 2 залiзнi гармати з великим запасом пороху i ядер. За описом вiдомого дослiдника Хотинської вiйни Мамедкесiра Алекберлi турецький султан першi удари спрямував на запорожцiв. Вiн прагнув розбити ще неукрiплений табiр козакiв, а потiм знищити i слабше польське вiйсько. Або ж постiйними нападами на нього створити враження, нiби турецьке вiйсько воює тiльки проти козакiв i тим самим вбити клин мiж запорожцями i польським вiйськом. 2 вересня частини турецької армiї кинулись на штурм козацького табору. Артилерiя вела по ньому безперервний вогонь. Запорожцi витримали наступ, надвечiр перейшли в контратаку, глибоко вклинились у лави противника i вiдкинули його на вихiднi позицiї. Козаки захопили великi трофеї, знищили 1 тис ворожих воякiв i захопили 12 польових гармат та 32 прапори.
З вересня турки безуспiшно штурмували козацькi укрiплення, в ходi яких втратили до 20 тис. осiб. Наступного дня турецька армiя пять годин атакувала позицiї козакiв i частково полякiв. Вся турецька артилерiя вiдкрила по козацькому табору нищiвний вогонь. Учасники битви ще нiколи не чули такого гарматного гулу. Козаки влучним вогнем вiдбили всi атаки, а потiм при пiдтримцi польського загону Русанiвського змусили противника вiдступити. У темрявi запорожцi кинулись у наступ i вклинились у турецький табiр , де почалась велика панiка. На жаль, Ходкевич вiдмовив Сагайдачному у допомозi i так було втрачено реальний шанс на перемогу. Своїм героiзмом цього дня запорожцi викликали захват у полякiв i прославились навiки. Турки втратили 40 тис воїнiв. Бойовий дух турецької армiї впав. З`явилась зневiра у можливостi перемоги.
Наступного дня противники ховали загиблих. А потiм запорожцi зробили нiчний напад на татарський табiр, багатьох татар вбили хоч i самi втратили одну тисячу побратимiв. На свiтанку сьомого вересня 150 турецьких гарамат вiдкрили нищiвний вогонь по козацькому табору. Противник кинувся на його штурм. До полудня над полем битви висiв густий пороховий дим i чувся безперервним гуркiт, а потiм турки почали вiдступати. Проте їх свiжi частини напали на польський табiр. Спiльними силами українцi й поляки вiдкинули ворога. 8 вересня запорожцi пiдпустили тiснi ворожi лави майже до своїх окопiв, несподiвано пiдвелись i вiдкрили нищiвний залповий вогонь по них. Перший ряд стрiляв, iншi заряджали мушкети. Вогонь вiвся безперервно. У рядах наступаючих були пробитi великi "брешi" i рештки їх кинулись навтiки.
10-11 вересня козаки знову вiдбивали атаки ворога. А наступного дня Сагайдачний органiзував самостiйний напад запорожцiв на противника. Коли пiсля ситньої вечерi турки i татари, як звичайно, поснули, козаки тихо зняли вартових i всiєю юрмою навалились на наметовий табiр ворога. Було перебито багато яничар, сипахiв, татар, якi в однiй бiлизнi з великим галасом тiкали в рiзнi боки. Захопивши все що можна було козаки почали вiдходити, а залишене прикриття вiдкинуло переслiдувачiв. Обидвi сторони зазнали тяжких втрат.
Становище козакiв i полякiв також гiршало. Невистачало харчiв, фуражу, почались епiдемiї. Окремi польськi й українськi загони кинулись грабувати мирне населення, в наслiдок чого Ходкевич мусив кинути проти них каральний загiн. Орда Кантемiра-мурзи переправилась через Днiстер i вiдрiзала Хотин вiд Кам'янця-Подiльського. Татарськi чамбули вiдiйшли з метою пустошення українських земель, що викликало сильне хвилювання серед козакiв. Вони навiть готовi були залишити позицiї й iти на порятунок до своїх близьких i родичiв. Тiльки втручання Сагайдачного врятувало справу . Козакiв хвилювали чутки, нiби поляки лаштуються за їх спиною укласти мир з турками. Такi чутки були небезпiдставними. У цей час турецький султан вже шукав можливостi укласти почесний для себе мир. Почалися вiдповiднi переговори.
А тим часом Осман II перегрупував вiйська i 15 березня кинув їх на козацький i польський табори. Наступ вiвся з трьох бокiв, а гарматний вогонь був таким, що вiд нього, як писав пiзнiше учасник битви, земля тряслась. Союзники вiдстояли свої позицiї.
На радi 16 вересня польсько-українське командування констатувало падiння бойового духу захисникiв i вирiшило для його пiдняття перейти до наступальної тактики малими силами. Це була перемога гетьмана Сагайдачного, який з самого початку вiйни ратував за неї. 8 тис козакiв на чолi з Сагайдачним вночi увiрвались до наметового табору туркiв i вщент спустошили його. Одночасно козаки атакували табiр Гусейна-пашi за Днiстром. Такi ж нiчнi атаки вони повторили i 18 вересня. Виношувався задум генерального наступу на противника. Тим бiльше, що були явними ознаки падiння морального духу турецької армiї.
Але становище ускладнилось з обох бокiв. Воно ще бiльше погiршало пiсля смертi Ходкевича 24 серпня. Наступного дня українцi i поляки вiдбили черговий штурм противника. 28 вересня вiдбулась вирiшальна битва Хотинської вiйни. У нiй брали участь всi сили воюючих сторiн. Гармати вели безупинний вогонь, турки i татари йшли безкiнченними валками. В окремих мiсцях вони вклинились в козацько-польський табiр й тiльки героїзм i взаєiовиручка врятували оборонцiв вiд повного разгрому. Надвечiр на знесилене турецьке вiйсько перейшов у наступ зi своїми козаками Сагайдачний, за ним Любомирський з поляками i спiльними силами вiдкинули противника. Перемога була повною.
Польське командування почало переговори про почесний для Речi Посполитої мир. 29 вересня 1621 р. Рiч Посполита i Туреччина пiдписали мирний договiр. За його умовами польський уряд мав заборонити козакам нападати на кримськi й турецькi володiння. Туреччина зобов`язувалась припини татарськi набiги на Польшу, а також призначувати валаським господарем лояльних до неї людей. Остання зобов'язувалась щорiчно виплачувати кримському хановi упоминки у розмiрi 30 тис. злотих.
Українськi козаки зiграли у Хотинськiй вiйнi вирiшальну роль. Вони захистили Україну i Польщу вiд завоювання Туреччиною, стали непереборною перешкодою на шляху дальшої експансiї войовничого iсламiзму на Європейський континент, але за свої мужнiсть i героїзм нiчого не отримали. Українське питання в масштабах Речi Посполитої залишилось невирiшеним i запорожцiв ще чекала нелегка боротьба за свої права i привiлеї, за виборювання волi, державностi й незалежностi України.
Наслідки війни для України
Блискуча перемога дала можливість польському командуванню поговорювати про почесний для Польщі мир.
29-30 вересня, 1 жовтня - Осман ІІ і великий візир Ділавер-паша прийняли посольство на чолі з Собеським, який високо оцінив роль козацтва в Хотинській битві, підкреслюючи, що слава про них «поширилась далеко серед різних народів». В цій битві приймав участь 25-річний Петро Могила - майбутній митрополит київський і галицький.
Воєнні дії під час переговорів не припинялись. У цей час турки посилили свої атаки, розраховуючи на те, що в надії на вигідний мир, польсько-козацькі війська не будуть так пильно охороняти свої позиції, але далекоглядні полководці – П.Сагайдачний, С.Любомирський – доклали всіх зусиль для зміцнення табору і тим зламали останні надії турків змінити хід подій.
2 жовтня – початок переговорів.
Турки – вимагали, щоб Польща визнала свою залежність від Османської імперії.
Татари повинні цілком утримуватись від нападів на Польщу, а щоб поставити для них перешкоду Осман ІІ озброїть Очаківську фортецю. На випадок кривди, заподіяної польським жителям татарами, останні зобов'язані платити за неї, а хан татарський зазнає суворого покарання від султана.
Поляки – вимагали незалежності Польщі від Османської імперії і відмову від данини. Султан вичікував з прийняттям рішення, але коли обурені посли зібрались від'їжджати, турки погодились на незалежність Польщі і відмовились від данини. Оголошувалась вільна торгівля і вільний проїзд громадян Польщі і Туреччини в Хотин.
Хотинська фортеця – передавалась у володіння молдавського господаря.
Козаки – вимоги знищення козацтва були звичними на польсько-турецьких переговорах, але відповідь на цей раз була іншою. Поляки заявили, що численність козаків зросла через спустошення України татарами і потрібно відшкодувати завдані ними збитки.
Умовами миру для козаків стали – заборона судноплавства на Дніпрі, нападати на береги Туреччини, на Крим, тримати Запорізькій Січі флот на Дніпрі. Такі умови миру не задовольняли козаків, бо татари щороку нападали на Україну і спустошували її. Крім того була розширена козацька територія і значно збільшена чисельність козацького війська.
Хотинська війна тривала п'ять тижнів і закінчилась тим, що грізний Осман, незважаючи на багаточисельність свого війська, попросив миру, котрий і був укладений 8 жовтня на умовах, вигідних для Польщі.
Згодом поляки пишались в Європі Хотинською перемогою. Навіть римський папа наказав святкувати її річницю. Але перемогу було здобуто саме завдяки козакам та їхньому ватажкові – гетьманові Петру Сагайдачному, який після важкого поранення в цій війні невдовзі помер:
турки не могли знати про те, що продовольство і боєприпаси в їх ворога вже закінчуються, і тому султан з перевагою в декілька разів в живій силі і озброєнні приймає мир на умовах Польщі (цього йому не простять яничари і задушать шнурком уже в Туреччині)
12 жовтня:
Відбулася прощальна церемонія. Польська армія вишикувалась на полі битви у вигляді «орла с распростертыми» крилами, а на чолі став королевич Владислав. Осман ІІ вишикував своє військо у вигляді півмісяця і очолив його. В такому строю армії простояли близько години. Султан в подарунок королевичу відправив бойового слона і красивого коня. Владислав в свою чергу подарив красиво вбраного коня і художньо оформлені 2 гармати.
Турки приспустили свої знамена, польська армія відкланялась турецькому війську хитанням своїх голів і розійшлися. Кожний по-своєму відзначав підписану мирну угоду.
Король Сигізмунд ІІІ, визнаючи заслугу козацького війська, прислав Сагайдачному до Києва гроші в нагороду для гетьмана і для війська, королівську хоругву, булаву за 3 тис. талярів, золотий ланцюг за 500 талярів і королівську грамоту видану в Кракові 12 січня 1622 року.
В тій грамоті сказано: «Ми задоволені вашою відданістю і старанністю до нас і до всієї Корони польської, які ви показали воєнними подвигами вашими під Хотином. Висловлюємо вам і всьому війську нашому запорізькому милість нашу і вдячність, яку у всіх потребах війська охоче обіцяємо виявляти. І скільки виявив вам свого часу милості і прихильності славний попередник наш найясніший Стефан Баторій, король польський, примноженням прав і вольностей наших. Ми не відречемось дарувати вам удесятеро більше, чого побажаєте від нашої милості».
Наслідки битви
Внаслідок битви турецькі втрати становили близько 80 тис. чоловік. 29 вересня між командуванням польсько-козацьких і турецько-татарських військ почалися переговори про укладення миру. Вони закінчилися підписанням угоди – Хотинський мирний договір 8 жовтня 1621 року. За мирною угодою сторони домовлялися про відновлення дипломатичних зв'язків.
Хотинська війна показала малу придатність кінноти у позиційних війнах. Загинули майже всі коні. Польська гусарія не мала впливу на хід бойових дій під Хотином. Вирішальну роль у битві мала піхота та артилерія.
Наслідки Хотинської битви мали велике міжнародне значення. Ця битва змусила Туреччину відмовитись від планів завоювання Європи. Розгром турецького війська під Хотином привів до внутрішнього політичного послаблення султанської влади (повсталі яничари вбили у 1622 р. Османа II), а також посилення боротьби слов'янських та арабських народів проти турецького поневолення.
Хотинський мирний договір 1621
Хотинський мирний договір 1621-- укладений між Польщею і Туреччиною (без участи козаків) після завершення Хотинської битви 1621.
Цим договором покладено кінець польсько-турецькій війні 1620--1621рр. (в якій брали участь й українські козаки) та встановлено кордон між Польщею і Туреччиною на Дністрі.
Туреччина і Крим, ханство зобов'язалися не нападати в Україну й Польщу, а Польща віддавала Туреччині чи її васалові Молдавії Хотин і зобов'язалася припинити походи запоріжських козаків на Крим і Туреччину.
Українське козацтво було покривджене цим договором і в дальшій своїй акції готувало повстання проти Польщі.
Гетьман Петро Сагайдачний
Молоді рокиПетро Конашевич народився 1570 року в селі Кульчицях Перемишильскої землі Руського воєводства (нині Самбірського району Львівської області) у шляхетській православній родині. Свій рід виводив з боярської шляхти яка володіла селом Кульчиці з 1284 року (дарча грамота князя Лева). Зберігся «Помяник» (синодик) Київського Михайлівського Златоверхого монастиря, складений Т. Софоновичем в 1667 році.
Це джерело, як і його попередник — «Поминаніє» (кінець XVI — перша половина XVII ст.), містить у собі поминальний запис про рід Сагайдачного: «…..Помяни Г(оспо)ди д(у)ши усопших раб своих Петра, Конона, Єлисея, Якова, інокині Макрини, Феодосіи, Стефана, Михайла, Гавриїла, Пелагеї, Наума, Іоана, Євдокіи, Маріи, Анастасіи, ієрея Феодора, Параскевіи, ієрея Михайла».
Історики — Юрій Мицик та Зоя Хижняк, припускають, що батька Сагайдачного звали Кононом, по смерті якого мати прийняла чернечий постриг («інокиня Макрина»). Єлисей, котрий згадується з прізвищем Казновський, це, ймовірно дід Сагайдачного по матері. Очевидно були у нього брати та сестри. У «Помянику» згадується ім"я Анастасія. Це — дружина Сагайдачного Анастасія (в дівоцтві Повчанська), теж із шляхетського роду, котра по смерті гетьмана вдруге одружилася в 1624 році зі шляхтичем Іваном Піончином[1]. Навчався у Острозькій школі на Волині разом із Мелетієм Смотрицьким, автором знаменитої «Граматики». Після випуску, Сагайдачний переїхав до Львова, а потім до Києва, де працював домашнім вчителем, а також помічником київського судді Яна Аксака.
Серед нащадків Петра Конашевича Сагайдачного - відомий радянський письменник українського походження Констянтин Паустовський[Джерело?].
Головні походи
Запорожці на «чайках» під головуванням гетьмана Петра Сагайдачного знищують турецький флот і захоплюють Кафу в 1616.
Особистий підпис гетьмана.Людина нестримної, кипучої енергії, патріот своєї землі, він пішов на Запорозьку Січ. Освічений, талановитий і хоробрий Сагайдачний незабаром зайняв помітне місце серед козацької старшини. Він очолював відважні морські походи козаків на Стамбул, Трапезунд, Синоп. Розробив і вдосконалив козацьку тактику морського бою на «чайках» — швидкохідних човнах. З 1600 року він керував майже всіма значними походами, що набули загальноєвропейського значення.
Петро Сагайдачний
Франциск Смуглевич:Хотин 1621.По центру гетьман СагайдачнийОсобливої слави заслужив у народі після взяття 1616 року неприступної турецької фортеці в Кафі. У результаті походу був знищений турецький флот, а з неволі визволено тисячі полонених.
Сагайдачний і угодовська старшина, сподіваючись заслужити у польсько-шляхетського уряду розширення, у першу чергу, власних прав та прав заможного козацтва, завербувавши частину козаків, узяли участь у поході польського королевича Владислава 1618 року на Москву. Петро Сагайдачний врятував звідти королевича, запрошеного частиною московського боярства в часи Смути на російський престол, на якому йому не вдалося утвердитися. Після цього походу втратив довіру низового козацтва і був скинутий з гетьманства, але його заслуги не залишилися непоміченими в Польщі і Сагайдачний очолив реєстрових козаків.
15-17.VI. 1621 р. в Сухій Діброві (урочище між Білою Церквою і Ржищевом) відбулася загальна рада реєстрового і нереєстрового козацтва, на якій вони прийняли пропозицію польського сейму взяти участь у війні проти турків. Рада доручила гетьману нереєстрового козацтва Неродичу Бородавці командування 40-тисячним козацьким військом. Після ради козацьке військо вирушило в похід на Молдавію.Козаки висловили недовіру гетьману Бородавці і вибрали Петра Сагайдачного,який рік перед цим був скинутий Бородавкою з гетьманства.Яцька Бородавку козаки віддали Сагайдачному.Петро Сагайдачний йдучи через Молдавію в одній із сутичок з татарами був поранений в руку і втратив в бою коня.Бородавка послав передовий загін козаків в Молдавію ,який був розбитий ще перед Хотинською битвою 1621, що викликало велике незадоволення в козаків.
Сагайдачний та очолюване ним 40-тисячне козацьке військо, спільно із польською армією, відіграло вирішальну роль у розгромі 1621 р. під Хотином турецької армії, що загрожувала ряду країн Європи. Заснована 1617 р. «Ліга християнської міліції», яка мала на меті вигнати турків з Європи, покладала великі надії на Сагайдачного й українських козаків, що вступили до неї. Могутня турецька армія у кількості 300 тис. чол. була фактично розгромлена 40-тисячним військом козаків на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним.Козаки та Петро Сагайдачний відіграли вирішальну роль у одній з найбільших битв Європи,так як турки кидали всі сили на козацькі війська.Турецький султан дотримувався думки,що коли не буде козаків ,польське військо вони швидко розгромлять.На цю битву султан стягнув сили з трьох сторін світу.І за свідченням камянецького літописця,якби не козаки то польське військо не протрималося би і 4 днів. Навіть сеймовий комісар польської армії магнат Яків Собеський мусив визнати: «Справжніми переможцями під Хотином і рятівниками Польщі були козаки».
Московський похід
Московський похід 1618 р. українське козацтво взяло участь у черговій польсько-російській війні. Навесні коронне військо Речі Посполитої на чолі з королевичем Владиславом підійшло до м. Вязьма і розкинуло табір, очікуючи підходу підкріплень. Проте ані вояків, ані грошей не надійшло, тож і більшість жовнірів залишила табір. Аби врятувати королевича і виправити ситуацію, польський уряд звернувся по допомогу до Війська Запорозького. Після переговорів українське командування під керівництвом гетьмана Петра Сагайдачного розробило план майбутнього походу. Оскільки за донесеннями козацької розвідки більшість російських військ було націлено на смоленський напрям, то Сагайдачний відкинув польський план, який передбачав рух козаків від Смоленська до Вязьми, натомість обравши шлях від Путивля прямо на Москву. Задля збереження таємниці гетьман не повідомив польську сторону про свій план. Крім того, було проведено операцію з відвернення уваги московських воєвод від південного кордону (у травні 1618 р. в районі Калуги діяв 4-тисячний козацький загін).
У середині червня Сагайдачний закінчив збирати 20-тисячне військо і розпочав похід. Протягом кількох тижнів українці захопили Путивль, Рильськ, Курськ, Лівни, Єлець. Під останнім до Сагайдачного приєднався загін, посланий у травні під Калугу. Дорогою він захопив міста Лебедин, Скопин, Ряжськ. Водночас спроби Владислава (військо якого збільшилося до 25 тис.) захопити Можайськ не дали результатів.
Поповнивши власні сили й визначивши через посланців місце зустрічі українського та польського військ у Тушині, український полководець продовжив похід. Було захоплено Шацьк, однак під Михайловим козаки зазнали першої невдачі. Запорозький авангард у 1 тис. чоловік на чолі з полковником Милостивим мав уночі захопити місто. Однак цей план зірвався, і Сагайдачний був змушений перейти до звичної облоги. Через десять днів Михайлів було захоплено. В районі Серпухова запорожці зустрілися з московським військом Дмитра Пожарського. Проте російські ратники за першої сутички з козаками розбіглися. Потому проти запорожців виступив новий воєвода Г. Волконський. Він намагався перешкодити гетьманові переправитися через Оку поблизу Коломни. Однак Сагайдачний швидко оминув місто і перейшов Оку вище, здолавши при цьому московський опір. Вирушивши Коширським шляхом, запорожці вже 17 вересня були в Бронницях поблизу Донського монастиря. Росіяни спробували розгромити Сагайдачного, виславши проти нього військо на чолі з Василем Бутурліним. Однак український полководець несподівано атакував московські полки на марші й ущент їх розбив. Після цього Сагайдачний перейшов до Тушина, де 20 вересня з'єднався з Владиславом. Тим часом окремі загони козаків захопили міста Ярославль (окрім кам'яної цитеделі), Переяславль, Романів, Каширу і Касимов.
На Покров 1618 р. вдача залишила козаків. Вдячний Цар Михайло на честь перемоги збудував храм Покрова у Рубцові.У вересні 1618 року, українські і польські війська під проводом гетьманів Петра Сагайдачного і Яна Ходкевича обложили Москву. Військо Сагайдачного стояло перед Арбатськими ворітьми Земляного валу і готувалося до штурму. Однак власне штурм Арбатських воріт 1 жовтня (на свято Покрови) 1618 року був вкрай невдалим, бо польська шляхта не збиралась битися насмерть, до того ж двоє найманців — французьких інженерів — перебігли через несплату жалування на бік росіян і передали їм плани атакуючих.
Переговори велися в селі Деуліні неподалік Троїце-Сергіївої лаври. 1 грудня 1618 року було укладене так зване Деулінське перемир’я. Владислав відмовився від своїх прав на московський престол. За цю відмову Польща отримала білоруські й українські землі, які до того були під владою Москви — Смоленську, Чернігівську та Новгород-Сіверську, всього 29 міст. Наприкінці 1618 — на початку 1619 року закінчилась громадянська війна в Росії, яка тривала 15 років. Військо Сагайдачного повернулось в Україну через Болхов — Орел — Севськ.
Протягом трьох місяців козаки подолали понад 1200 км (поляки в цей час пройшли 250 км, без серйозного опору, і не взяли жодної фортеці). Згідно з дослідженнями Гуржія і Корнієнка, українські полки рухалися з середньою швидкістю 15—20 км на добу, у 6-8 разів швидше, ніж поляки, у 2-3 рази — ніж європейці.
З усім військом Запорізьким Петро Сагайдачний вступив до Київського (Богоявленського) братства, що виступало проти колонізаторської політики шляхетської Польщі. І хоча нова культурна інституція була створена без дозволу короля, братство не відважувалися заборонити чи скасувати, бо побоювалися козацтва. За активної участі Сагайдачного на Русі-Україні 1620 р., всупереч політиці польсько-шляхетського уряду і католицької та уніатської церков, було відновлено православну ієрархію, ліквідовану після Брестської церковної унії 1596 р. Таким чином Сагайдачний зробив безпрецедентний для свого часу крок — поставив зброю на охорону освіти рідної країни та її культури.
Петро Сагайдачний помер від тяжкої рани, яка була завдана отруєною стрілою у битві під Хотином (1621 р.) Похований у Києво-Братському монастирі. Перед смертю Сагайдачний заповів своє майно на освітні, благодійні і релігійні цілі, зокрема Київському братству і Львівській братській школі, щоб на доходи від цього майна могли навчатись бідні діти.
Яків Собеський залишив про нього такий спомин: « Був це чоловік великого духу, що сам шукав небезпеки, легковажив життям, у битві був проворний, діяльний, у таборі сторожкий, мало спав і не пиячив... на нарадах був обережний і в усяких розмовах неговіркий».
Вшанування пам'яті. На смерть Петра Сагайдачного ректор Київської братської школи Касіян Сакович написав «Вірші», в яких прославив його заслуги у справі захисту батьківщини від турецько-татарських нападів. Героїчна постать Сагайдачного — у центрі творів Данила Мордовця «Сагайдачний», Осипа Маковея «Ярошенко», Зінаїди Тулуб «Сагайдачний», у багатьох легендах і піснях.
19 червня 2001 року в Києві на Подолі було встановлено пам'ятник гетьману. Також пам'ятник Сагайдачному встановлено на його Батьківщині, в селі Кульчиці, де також діє музей Петра Сагайдачного. Вулиці Сагайдачного є в Києві, Чернівцях і Тернополі.
4 липня 1993 року увiйшов у склад ВМС України фрегат «Гетьман Сагайдачний» — флагман сучасного українського військово-морського флоту.
Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного названа на честь П. Сагайдачного.
У 1994 році за романом письменника української діаспори Спиридона Черкасенка «Пригоди молодого лицаря» на Київській кіностудії імені Олександра Довженка був знятий кінофільм «Дорога на Січ», де також присутній образ славного гетьмана України Петра Конашевича-Сагайдачного.
22 липня 1995 року Укрпошта випустила в обіг поштову марку з зображенням гетьмана, номіналом в 30 000 карбованців.
6 березня 2000 року Національним банком України випущено в обіг 10-ти гривневу срібну монету на реверсі якої розміщено зображення батальної сцени на Чорному морі, овальний портрет гетьмана, дата його смерті та колоподібний стилізований напис: ПЕТРО КОНАШЕВИЧ САГАЙДАЧНИЙ.
| 
