Зміст 
Вступ
Голод 1946-1947 рр. на Україні
Голод 1946-1947 рр. на території Чернівецької області
Голод 1946-1947 рр. на території села Колінківці
Висновки 
Використана література
Додатки 

ВСТУП
Важким було ХХ століття для українців. Дві війни і три голодомори знищили дух українства і бажання боротися за власні права та свободи. Важка доля не обминула й наш рідний край – село Колінківці. Однією з найтрагічніших сторінок в історії села став голод 1946-1947 рр. 
Метою даного дослідження є:
-    Дослідити розмахи голоду на Україні в загальному та в Чернівецькій області зокрема.
-    Визначити масштаби голоду в селі Колінківці
-    Опитати якнайбільше очевидців голоду в селі.
-    Дізнатися про поховання загиблих під час голоду односельчан.
-    Вияснити чим був зумовлений голод в селі: діяльністю радянської влади чи природними катаклізмами.
-    Скільки загинуло колінківчан в 1946-1947 рр., внаслідок голоду.
Об’єктом дослідження є:
Село Колінківці під час голоду 1946-1947 рр.
Методи дослідження:
•    Історичний 
•    Камеральний 
•    Метод аналізу
Для виконання даних завдань члени групи склали такий план опитувань:
o    Прізвище, ім’я, по батькові людини
o    Скільки років було на момент голоду
o    Скільки чоловік було в сім’ї
o    Скільки людей з сім’ї загинуло
o    Де сім’я брала продукти для харчування
o    Чи активісти радянської влади забирали продукти 
o    Скільки на їх думку загинуло людей внаслідок голоду
Для виконання цієї роботи був створений загін «Пам’ять сердець», який займалася пошуком інформації про голод на території Чернівецької області, та про голод на Україні. Інформацію шукали в шкільній бібліотеці та в глобальній мережі Інтернет. Загін  знайшов статтю-спогад  жителя села Грозинці – Василя Івановича Тодорко. Інформація була цінною, оскільки опитувана людина проживала близько від нашого села. 
Загін описав голод 1946-1947 рр. в нашій державі, його причини та наслідки для України. У їхній інформації домінувала думка про величезну роль в організації голоду саме радянської влади. Наводяться факти про, те як уряд республіки та країни, забирав останнє зерно в селян. Цікавою є інформація про «антирадянську діяльність» голів колгоспів, які всіма можливими методами намагалися врятувати населення своїх сіл. 
Також загін знімав роботу наших груп. Для скарбнички загону вони приготували фотографії опитуваних людей, фотографії впорядкування могил загиблих односельчан. 
Загоном був відзнятий документальний фільм «Голод 1946-1947 рр. в селі Колінківці». Час зйомок – майже 1,5 години. У фільм ввійшли такі матеріали: опитування старожилів села, робота волонтерів на колінковецькому цвинтарі.
Загоном були знайдені та впорядковані могили загиблих односельчан. Результатом роботи є 5 знайдених та прибраних могил. Перешкодою в роботі загону був той факт, що багато хрестів на цвинтарі пофарбовані, і на них не видно, хто і коли там похований. Крім того, загін прибрав братську могилу, часів І світової війни, у якій спочиває 11 воїнів-колінківчан. 
Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Додатково додається диск з документальним фільмом «Голод 1946-1947 рр. в селі Колінківці».

Голод 1946-1947 рр. на Україні
Серед широкого кола малодосліджених проблем історії України є чимало й таких, що стосуються повоєнної відбудови сільського господарства республіки. Раніше ця відбудова здебільшого зображувалася як суцільний, безперервний трудовий ентузіазм селянства і тривалий час замовчувався голод, що лютував на Україні в 1946-1947 рр., і муки й поневіряння хліборобів, які віддавали останнє, щоб прогодувати розорену війною країну.
Відбудова зруйнованого війною сільського господарства почалася з перших днів визволення України від німецько-фашистських загарбників. Незважаючи на величезні труднощі, радянський народ у найкоротші строки відновив зруйновані села, підняв з руїн колгоспи і радгоспи. Вже на кінець 1944 р. було відновлено діяльність усіх українських колгоспів. На 65% порівняно з довоєнним передом були відновлені їх посівні площі. Хлібороби в 1944 р. з кожного гектара зібрали по 10,8 ц зерна (в 1940 р.- 14,6 ц). У 1945 р. колгоспи України мали розширити площі оброблюваних земель більш як на 1 млн. гектарів. Проте виконання цього плану не було забезпечене відповідним зростанням матеріальних ресурсів, передусім трудових і тяглових. Останні збільшилися на початок 1945 р. (порівняно з попереднім) лише на 16%. Але й ця цифра не відповідає реальності, коли врахувати, що більшість тракторів, узятих 1944 р. на баланс МТС і колгоспів, відпрацювали по 10 і більше років, були зношені, значною мірою розукомплектовані й вимагали капітального ремонту, а чимала їх частина – списані. Негативно вплинули на роботу МТС й серйозні перебої з пальним та запчастинами. 
Надзвичайно напруженим залишалося становище з трудовими ресурсами в селах України. Багато працездатних колгоспників залучалося до відбудови промисловості, оскільки селянство було чи не основним джерелом поповнення швидко зростаючого робітничого класу. Основну силу в колгоспах становили жінки. В 1945 р. вони виробили 72,2% всіх трудоднів. Тому виконати план по розширенню посівних площ можна було тільки шляхом різкого підвищення напруженості праці. 
Посилення опору хлібозаготівлям вело, в свою чергу, до посилення репресій проти керівників господарств. Як писав радянський історик І. М. Волков, «ніколи в минулому в історії колгоспного будівництва зміна голів колгоспів не досягала таких масштабів як у 1946 і 1947 роках». Причому їх не тільки знімали з посад, але нерідко й притягали до судової відповідальності. За даними Міністерства юстиції УРСР, протягом 1946 р. і 1-го кварталу 1947 р. судові органи республіки розглянули 1681 справу про злочини цієї категорії працівників. Фактично засуджений був кожний шістнадцятий з 26 745 голів колгоспів республіки. Сісти на лаву підсудних можна було за найменшу провину чи помилку, а то й зовсім безвинно. Так, 7 років ув'язнення одержав голова колгоспу «Червоний котовець» Роздільнянського району Одеської області лише за те, що видав колгоспникам як аванс зерно, намолочене в перші дні збирання, ще не здавши в той час нічого державі. За подібний «злочин» був відданий під суд і голова колгоспу ім. Чапаєва, що на Ворошиловградщині. До 4 років таборів була засуджена голова колгоспу ім. 1 Травня на Миколаївщині лише за те, що намагалася утаїти під виглядом відходів 350 ц зерна. 
Голод 1946-1947 рр. на Україні був дуже важким для населення республіки. Народ, який тільки-що пережив і виграв війну проти лиховісного ворога заслуговував на більше. Але отримав черговий «подарунок» радянської влади, вже третій – голодомор. 

Голод 1946-1947 рр. на території Чернівецької області
Справжньою трагедією стали також 1946-1947 рр. для населення Чернівецької області, яке було втягнуте в голодомор. Він відрізнявся від голодомору 1932-1933 рр. наявністю несприятливих погодних умов. Посухи весни-літа 1946 р. охопила більшість районів області, за винятком Вижницького, Путильського та Сторожинецького. Особливо жорстокою вона була в Сокирянському, Кельменецькому, Новоселицькому, Садгірському та Хотинському районах.
Незважаючи на низьку врожайність у 1946 р., владними структурами краю було вилучено у більшості селянських господарств практично все зерно (не гребували останніми харчами і насіннєвим фондом) в рахунок надмірних планів поставок його державі. Щодо тих, хто чинив навіть пасивний опір, не здавав зерна (якого не мав), застосовувалися репресії. Наслідком такої заготівельної політики став голодомор сільських жителів краю, які, на відміну від міського населення, не забезпечувалися картковою системою постачання продуктами харчування, а повинні були виживати за рахунок уже пограбованих державою власних подвірних доходів. В результаті в кінці 1946 р. селяни впали в небувалу продовольчу нужду. В їжу почали вживати жолуді, кукурудзяні качани, жом та інші сурогати. Все це призвело до крайнього виснаження організму голодуючих селян, захворюваності їх на дистрофію і на її ґрунті — до масової смертності. Особливо трагічною була перша половина 1947 р. За даними подвірного обходу, зробленого в цей час, було зареєстровано 41264 хворих дистрофією, в тому числі дітей до 14 років — 10397 осіб. Великою була і смертність. Важкі наслідки посухи 1946 р. та заготівельної політики радянської влади призвели до того, що Чернівецька обл. у 1947 р. вийшла на сумне друге місце по Україні за смертністю дітей віком до одного року. Так, якщо по Україні вона становила 127,7 на тисячу осіб, то по Чернівецькій обл. — 217,0. Крім того, край належав до тих небагатьох областей України, де природний рух населення за 1947 р. мав негативне сальдо. Тут смертність за цей час перевищувала народжуваність на 53 % і становила майже 25 тис. осіб. Починаючи з вересня, коли був зібраний дещо кращий урожай, ситуація в області поступово нормалізується, смертність зменшується і народжуваність перевищує останню в більшості районів. Але в Герцаївському, Новоселицькому, Садгірському, Хотинському та Чернівецькому сільському районах смертність перевищувала народжуваність ще й у IV кварталі. Тут ситуація стабілізується лише в 1948 р.
Та продовольча допомога, яка надавалася голодному населенню краю, була незначною і запізнілою. Крім того, вона розподілялася строго диференційовано, виходячи з класових і політичних інтересів радянської влади. 
Таким чином, у 1946-1947 рр. Чернівецька область була втягнута в голодомор, яким головним чином, був спричинений радянською владою. На Буковину голод приніс нові страждання. Слід зазначити, що більшість наших краян врятувалися завдяки жителям Івано-Франківської області.

Голод 1946-1947 рр. на території села Колінківці
Робота загону почалася п’ятого березня 2007 року. За цей час загін опитав 11 старожилів-очевидців голоду в селі. 
В ході дослідження ми виявили, що середньостатистична колінковецька сім’я налічувала 4-5 чоловік.
Розкриваючи питання про поховання жителів померлих від голоду, загін дізнався, що багато померлих ховали не на цвинтарі, а на городах, на полі, в лісі. В лісі могил не було знайдено. Згадували жителі села і про братські могили на цвинтарі, але їх не вдалося знайти. На цвинтарі група волонтерів знайшла тільки п’ять могил. Це могили – Антонова Прокопа, Майкан Ірини Георгіївни, Тимчука Юрія, Онічки Афанасія, Онічки Ганни. Багато жителів села пропадали безвісті, після поїздок в Галичину за продуктами.
Як же рятувалися люди в буремні роки: звідки брали продукти?
Відповідь на це питання була одностайна: люди їли траву, бур’яни, лободу, кору, «похльобку», буряк сирий, возили жом з Івано-Франківська. В Галичині та Молдавії міняли своє добро – скорци, вовняні верети, рушники на продукти. Говорили, також, що вбивали та їли собак та котів, але в Колінківцях лише одна людина це засвідчила. Звучали поодинокі твердження, що були випадки канібалізму, але ця інформація не підтвердилася. Привозили зерна мало, їхати змушені були кожного тижня зверху на потягах. Дуже часто цих людей зустрічали мародери, які винайшли такий спосіб крадіжки. На потяг закидали мотузку з гаком, гак чіплявся до мішків і їх стягували. Якщо гак зачепив людину, то, падаючи, вона не залишалася жива. 
Один із старожилів розказував, що одного разу, їдучи поїздом із Івано-Франківська, він помітив, що його сестра заснула і вже падає, він змушений був викинути мішок із зерном, щоб спасти життя сестрі. 
Проаналізувавши інформацію, загін дійшов до висновку, що в селі голод був зумовлений більше діяльністю радянської влади, ніж природними катаклізмами. Тому, особливу увагу було звернуто на вивчення цього питання. Група виявила такий цікавий факт. Жителі правої нижньої сторони села Колінківці зі сторони села Топорівці, змушені були переховувати продукти від активістів радянської влади. Наприклад один із жителів розказував, що його тато зробив в хаті подвійну стіну, за якою сім’я ховала ячмінь, який діти з цієї сім’ї не дуже хотіли їсти, але щоб вижити змушені були. Завдяки цій подвійній стіні сім’я вижила, ніхто не загинув. Інша очевидиця подій повідомила, що продукти ховала на горищі, накривши їх сміттям. Між іншим, вона під словом «продукти» розуміла – півмішка квасолі, і говорила, що саме ця квасоля допомогла вижити сім’ї. А жителі лівої сторони села (кут Банарі) свідчили, що радянська влада в голоді не винна і ніхто нічого в них не забирав. Деякі з них, навіть, мали корову, яка годувала сім’ю. один із опитуваних старожилів наголошував на те, що в сім’ї були дві корови. Опитавши жителя села Грозинці, члени групи дізналися, що в його сім’ї ніякі продукти не забирали, а батько працював в лісі, тим годуючи сім’ю. Отже, аналізуючи вище зазначене, слід сказати, що значна частина жителів села Колінківці вижили завдяки тому, що були хазяйновитими й запасливими господарями. В деяких випадках звучало свідчення, що німці відступаючи, забрали всі продукти.
За різними свідченнями в Колінківцях під час голоду загинуло від 100 до 500 людей. При опитуванні очевидців частіше звучала цифра 100-150 чоловік. Хоча деякі з людей говорили, що померло дуже багато. Достовірно вияснити цей факт не має можливості, тому що багато жителів села гинуло в Прикарпатті і по дорозі додому.
При дослідженні питання про наявність землі, загін виявив, що опитувані жителі мали від 1 до 5 га поля. Війна забрала в людей й здорових чоловіків й коней, й волів. Тому обробляти поле і сіяти його не було чим і не було кому. Люди свідчать, що навесні 1947 р. садили, лушпину від картоплі і восени мали дуже сильний, невиданий урожай. 
Одностайно опитуванні заявили, що історія колгоспного руху в селі Колінківці, бере свій початок з 1948 р.
Крім цієї інформації група, в ході опитування, дізнавалася про інші випадки. Наприклад, один із старожилів розказав, що одного дня 1946 року до них зайшов солдат. Він попросив їсти. Мати цього чоловіка дала йому трохи кислого молока і ячмінної каші, поївши солдат пішов, але вийшовши з подвір’я приліг на сонце під паркан і помер. Солдата поховала сім’я. Цей факт свідчить про те, що держава не дбала навіть про армію. 
Ще один цікавий факт розказав нам один із старожилів. Кожної суботи в селі збирався ринок. Бідним був асортимент товарів на цьому ринку: малай кукурудзяний, хліб кусками, лушпина з картоплі. Одного разу на ринок зайшов обідраний хлопчик років 10. Дитина була дуже худа. Побачивши кусочок хліба на прилавку, хлопчик схопив його і почав їсти. Продавщиця почала бити дитину, але скільки вона його не била, хліб з рук він не впустив продовжуючи їсти. Це факт говорить про те, що в селі були сім’ї, які дуже погано перенесли голод. 

Висновки
Таким чином, голод 1946-1947 рр. став справжнім випробуванням для жителів села Колінківці. Ситуація ускладнювалася тим, що голод був після важкої війни. Жителі села, хоча й мали ще землю у власному розпорядженні, але не було чим її обробити та засіяти. В деяких частинах села, людей грабувала радянська влада, яка тільки-що прийшла на ці землі. Свідчення жителів з впевненістю дають можливість сказати, що багато жителів врятувалося завдяки галицьким українцям, які допомагали з їжею нашим односельчанам. Надзвичайно цікавою є думка одного із опитаних старожилів, який сказав: «Ми називаємо галичан «бандерівцями», але які ж вони бандерівці, якщо допомагали нам вижити в важкі роки». Ця думка особливо цікава в контексті міжнаціональних відносин на Україні. Не дивлячись на важке положення, слід зазначити, що надзвичайно великих втрат село не понесло, хоча втрати були досить відчутні. Цікавим є той факт, що з сімей опитаних нами людей вижили всі, тобто в Колінківцях помер той, хто був дуже бідним, а хто мав землю і працював – вижив.

Використана література

1. Маковійчук І. М., Пилявець Ю.Г. Голод на Україні у 1946-1947 роках // Український історичний журнал. - 1990. - № 8.
2. Веселова О.М., Панчєнко П.П. Ще одна трагічна сторінка історії України. Голод в Україні 1946-1947 років // Український історичний журнал. - 1995. - № 6: 1996. - № 1,2.
3. Голод в Україні 1946-1947: Документи і матеріали. – Київ - Нью-Йорк. - Вид-во М.П.Коць. - 1996. - 376 с. 1. „Сторінки історії України ХХ століття”, К.: Освіта, 1992 р. 
4. Маковійчук І. М., Пилявець Н. Г.  „Отечественная история”. - 1993 р. №1
5. Федорак В.Ф., Черкач Н.І. Хрестоматії з історії рідного краю. – Чернівці: Зелена Буковина, 2005 
6. Буковина: Історичний нарис. – Ч: Зелена Буковина, 1998,  
7. Федорак В.Ф., Черкач Н.І. Історія рідного краю 7-11 класи: підручник. – Ч: Прут, 2001