ЗМІСТ РОБОТИ

ВСТУП

1. Яків бородавка – представник козацьких низів.
2. Кінець гетьманування якова бородавки. Повернення гетьманства петру сагайдачному.
3. Порівняльна характеристика петра конашевича-сагайдачного та якова бородавки.
4. Образ гетьмана бородавки в художній літературі.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Вступ

Тема моєї роботи «Гетьман запорізький Яків Бородавка».

Мета роботи:

• Порівняти характерні риси гетьманів України – Петра Сагайдачного та Якова Бородавки,
• Охарактеризувати події, які скинули з гетьманства Бородавку та повернули гетьманство Сагайдачному,
• Дослідити постать Якова Бородавки в художній літературі.

Методи дослідження:

• Камеральний.
• Дослідницький.

Об’єкт дослідження – гетьмани українського козацтва – Яків Бородавка та Петро Сагайдачний.

Матеріали цієї роботи можна використовувати на уроках історії України та історії рідного краю, на виховних годинах та годинах спілкування.

390 років минає з часу звитяжної перемоги доблесного українського козацтва і вояків Речі Посполитої в Хотинській війні. У цій вікопомній битві українські лицарі, очолювані гетьманом Петром Сагайдачним зіграли вирішальну роль у розгромі величезної армії Османської імперії, що впродовж кількох століть кривавим турецьким ятаганом упокорювала народи Європи й Азії. Козаки зажили під Хотином невмирущої слави. Саме українські воїни показали всьому світові, що з великим інтересом спостерігав за цією війною, як треба бити «непереможну» армію Османської імперії.

Говорячи про славну перемогу козаків під Хотином ми прославляємо полководський талант Петра Сагайдачного, видуману ним тактику та стратегію, яка застосовувалася козаками саме в цій війні і в кінці-кінців принесла їм перемогу. Я також дуже люблю та поважаю Петра Сагайдачного. Вважаю, що його фігура стоїть дуже високо над усіма гетьманами України і рівнятися їй може лише Богдан Хмельницький. Але гіркої ложки дьогтю в бочці меду є смерть гетьмана України Якова Бородавки. Для мене постійно ставало питання – чи не можна якось по іншому було вирішити долю гетьмана. Адже ми всі знаємо, що для козаків славною була смерть в бою, а не страта поляками.

Тому я вирішив спробувати розібратися в тій ситуації, яка склалася напередодні Хотинської війни в козацькому війську. Зрозуміти такий крок поляків, адже козаки, після страти гетьмана, хоча й бувшого , могли взагалі не брати участь у війні, що прирекло би поляків.

Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та використаної літератури, додатків.

1. Яків Бородавка – представник козацьких низів.

2. Порівняльна характеристика Петра Конашевича-Сагайдачного та Якова Бородавки.

Отже Петро Сагайдачний народився у 1570 році в селі Кульчицях на Львівщині. Нам невідомо коли народився Яків Бородавка, але судячи з портрету він був набагато молодший Сагайдачного. Петро Сагайдачний, як відомо, навчався в Острозькій академії, про освіту Бородавки також, нічого не відомо, але судячи з того, що називали представником козацьких низів, то він її не мав. Конашевич походив з шляхетського роду Кононів. Історики припускають, що він був одружений на Анастасії Повчанській, яка також була шляхетського роду. На рахунок Якова Бородавки можна сказати, що він не був шляхетського роду однозначно, і про дружину нічого не відомо.

Військові подвиги Сагайдачного нам відомі – це і морські походи (зруйнування Кафи, захоплення турецьких міст), і вдалий похід на Москву і перемога в Хотинській війні. Про військовий талант гетьмана Якова Бородавки, крім молдавського походу, де було втрачено 4 тис. козаків, я відомості не знайшов, але можна з упевненістю сказати, що козаки ніколи не вибирали би гетьманом людину, яка не прославилася в військових походах. Крім відомо, що Бородавка не вперше обирався гетьманом. Він повинен був пройти тернистий шлях по щаблях ієрархії Запорозької Січі, що стати гетьманом. Тому можна з впевненістю сказати, що полковником він також був.

Померли гетьмани також майже в один і той самий час. Бородавка трохи раніше в 1621 році під Хотином, а Сагайдачний 10 квітня 1622 року в Києві.

Сагайдачний був людиною багатою і все залишив після себе монастирям. Бородавка після смерті скоріше за все нічого не залишив, підтверджуючи думку, про те, що він представляв запорозькі низи.

2. Кінець гетьманування Якова Бородавки. Повернення гетьманства Петру Сагайдачному.

15 червня 1621 р. в урочищі Суха Діброва почалася 50-тисячна козацька рада. Прибули гетьман Яцько Бородавка, полковник Петро Сагайдачний, інша старшина (Сагайдачний тоді гетьманом не був, оскільки невдоволені його обережною політикою, зокрема під час Роставицької угоди, випищики, тобто козаки, викреслені з реєстру, зібравшись на Запорожжі, позбавили його гетьманства). Численним на раді було представництво духовенства. Так, найвищий церковний ієрарх на Україні Іов Борецький ще перед тим (28 квітня 1621 р.) видав «Маніфестацію», де він називав козацтво продовжувачем воєнної слави Київської Русі, вважав, що воно розвинуло її кращі традиції у своєму військовому мистецтві.

Рада мала прийняти рішення, яке могло визначити подальшу долю всього українського народу. До козаків звернувся польський король із проханням приєднатися до польського війська, яке після цецорського розгрому турецькою армією в 1620 р. опинилося в безвихідному становищі. Султанська Туреччина, вирішивши завоювати Польщу, почала збирати чималі сили.

Королівський уряд благав козаків про допомогу. Іншого виходу у нього не було — мусив іти на боротьбу з могутнім падишахом в умовах міжнародної ізоляції: адже цей уряд був у ворожих стосунках майже з усіма своїми сусідами — Росією, Швецією, Семиграддям. Незважаючи на величезні фінансові зусилля, чисельність зібраного польського війська (понад 30 тисяч) була вдвоє меншою за ту, що її визначив сейм, і, звичайно, з такими силами не можна було протистояти ворогові, чиє військо сягало кількасот тисяч воїнів. Відчувався й брак арсеналів. З усієї Речі Посполитої не зуміли зібрати й 30 гармат, їх позичили в козаків. До того ж, відповідно до традиції, в польському війську переважала кіннота, а за умов Хотинської кампанії необхідна була піхота. А саме вона складала велику частину чисельного козацького війська.

Польський король після репресивних сеймових постанов проти козаків у 1619 ,р. не дуже сподівався на їхню згоду. Тож він звернувся до єрусалимського патріарха Феофана з проханням закликати козаків стати на бік польського війська. Грамоту Феофана й зачитали 15 червня 1621 р. на раді в Сухій Діброві.

Петро Сагайдачний підтримав ідею спільної з поляками боротьби проти султанської військової сили й переконував, що за розгромом польських військ і підкоренням Польщі прийде черга загарбання України, а вже після перемоги султанська Туреччина безжалісно розправиться з усіма ними.

Козацька рада ухвалила виступити на допомогу польському війську, обумовлюючи свою згоду на участь у війні виконанням низки вимог: визнання прав козацтва, розширення реєстру, скасування певних королівських універсалів, виведення польських військ з України, релігійне рівноправ’я, визнання вищої православної ієрархії з її зверхником митрополитом Іовом Борецьким. Рада відправила послів на чолі з Петром Конашевичем до Варшави. Вирішили також запросити й бойових побратимів — донських козаків.

Ця перша рада, на якій зібралася така велика кількість озброєних козаків, вражаюче подіяла на королівського посланця ксьондза Обалківського. Він писав: «Належить побоюватися, аби справа не дійшла до повстання, до селянської війни. Надто вони розлютувалися тут, побачивши себе в такому зібранні та силі. Борони, боже, тутешніх католиків, їм нікуди втікати буде! Усе живе подалося до козаків».

Понад 40 тисяч добре озброєних козаків виступили на чолі з гетьманом Яцьком Бородавкою із Сухої Діброви на з’єднання з польськими військами. Бородавка, зосередивши в районі Могилева більшу частину свого війська, розіслав чати вглиб країни на великі відстані, необачно розпорошивши таким чином бойові ряди. Протягом серпня запорозькі загони з винятковою мужністю билися з ворогом, що переважав їх у кілька разів.

Тим часом Сагайдачний, закінчивши переговори у Варшаві, дістався Хотинського польського табору і, не знайшовши тут запорозького війська, рушив під Могилів на зустріч із ним, домовившись попередньо з польським головнокомандуючим про місце розташування козацьких військ. Ходкевич для охорони Сагайдачного дав три корогви своїх вершників. Однак сталося так, що і ті потрапили у ворожу засідку. Зав’язався несподіваний бій, під час якого український полковник був поранений отруйною стрілою, що стала причиною його тяжкої хвороби, а наступного року — смерті. Польські корогви з пораненим Сагайдачним врятувалися від .переслідувачів і через кілька годин зустріли козаків, які прямували від Могилева до Хотина.

Під час маршу відбулася рада. Сагайдачний розповів козакам про наслідки своїх переговорів із королем. Було засуджено хибні організаційні та військові заходи гетьмана Яцька Бородавки, його звинувачено в розпорошенні військових сил у ворожому краю, внаслідок чого він мало не загубив усього війська — вже було втрачено понад чотири тисячі воїнів. Тож рада позбавила Бородавку гетьманства, обравши замість нього Сагайдачного. Літописець зафіксував: «У цей день козацьке військо розжалувало свого головного начальника й на його місце призначило одного хороброго і войовничого мужа».

За словами М. Грушевського гетьман Бородавка не тільки був скинутий з гетьманства. Йому були піднесені різні звинувачення, його закували в кайдани і кілька днів пізніше засудили на смерть. Він був винен у смерті козаків, які загинули в Молдавії, також у спізненні до польського табору. Козацьке військо не зовсім було готове до війни (не вистачало припасів для коней). Але фантастичними були слухи, що Бородавка хотів зрадити Польщу і передатися туркам.

Хоча Сагайдачного й важко судити в смерті Бородавки, але за упокій його душі він все-таки молився, напевно відчував за собою вину.

3. Образ гетьмана Бородавки в художній літературі.

Оскільки історичних відомостей про Якова Бородавку дуже мало, тому увагу привернула художня література з цієї теми. Я ознайомився з твором Зінаїди Тулуб «Людолови». Хочу зазначити, що автор негативно ставиться до Сагайдачного, звинувачуючи його в шляхетському походженні, використанні становища для свого збагачення, в потуранні Польщі. На відміну від Сагайдачного Бородавка виступає позитивним героєм.

Не давно вийшла друком історична драма нашого земляка Івана Бурмея «Яцько Бородавка». Звичайно, що не зміг не скористатися нагодою дізнатися більше про Бородавку, тому детально вивчив цей твір. Отже за словами Івана Бурмея між Сагайдачним і Бородавкою не було ворожнечі, вони навіть називають один одного побратимами (як відомо, побратими – це люди, які можуть померти один за одного). В кожного козака не було багато побратимів, він міг були лише один. Тобто роблячи висновки з сказаного можна з’ясувати, що їх зв’язують багаторічні дружні стосунки.

Судячи з книги Івана Бурмея Бородавка був людиною нерішучою, про що говорить довге стояння в Могилеві. Також він не довіряв полякам, вважаючи, що вони можуть зрадити, але це недовіра не була не без підставною. Уже пізніше його було звинувачено в зраді, що було неможливо. Автор описує його нестримним, що не може бути головною рисою характеру гетьмана.

Бородавка постає людиною, яка дуже любить свою Україну та ненавидить її ворогів. Гетьман постійно говорить про незалежність України. Але я вважаю, що в ті часи не було такої ярко вираженої ідеї.

В книзі описано ставлення старшини до Бородавки, яке було не дуже добрим, але його слухалися, бо він був гетьманом. Також описано, що Сагайдачного підтримали майже все військо та старшина. Також описується про те, що Сагайдачний не знав про те, що Бородавку мають стратити і навіть хотів його спасти. Як ми знаємо Сагайдачний відчував свою вину за смерть гетьмана вписуючи його ім’я в по мельник за душами покійних.

Я вважаю, що книга Івана Бурдея є дуже цікавою та корисною для читання її учнями.

Висновки

Таким чином, слід зазначити, що гетьман Яків Бородавка поступався Петру Сагайдачному в багатьох рисах притаманних козакам, але козаки його обрали гетьманом, що говорило на користь мужності гетьмана. Я вважаю, що в інших історичних умовах можливо Бородавка показав би себе з іншої сторони, але протистояти могутній постаті Сагайдачного, його інтелекту, його дипломатичності було неможливо.

Ніхто не знає як би склалися події під Хотином, якщо гетьманом залишився би Бородавка. Можливо козаки програли би цю війну, можливо й ні, але історія не терпить «можливо». Склалося так як і мало скластися. Лише дуже шкода, що Яків Бородавка був страчений.

Мене дуже втішає той факт, що наші письменники-земляки цікавляться темою козацтва і пишуть твори про козаків, я знаю, що на черзі вихід книги «Цецора» Івана Бурдея. Також гарну книгу про Сагайдачного написав Сергій Комарницький.

Таким чином наша славна сторінка історії України не буде забута.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бурмей І. Яцько Бородавка. -  Чернівці,  2011.
2.          Хотинська війна. К., 1991.
3. Сас П. М. "Запорожці у польсько-московській війні наприкінці Смути 1617-1618 рр НАН України. Інститут історії України. — Біла Церква: Вид. О. В. Пшонківський, 2010. — 512 с. ISBN 978-966-2083-73-6
4.          Антонович В. Петро Сагайдачний. // Гетьмани України. Історичні портрети. Збірник.- К., 1991;
5.          Сас П. Петро Конашевич Сагайдачний. // Київська старовина, 1992, № 2; УРЕ.- Київ, 1962.- т. 12;
6.          Яворницький Д. Гетьман Петро Конашевич Сагайдачний. // Дніпро, 1990, № 11;
7. Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.;
8. В. В. Петровський, Л. О. Радченко, В. І. Семененко. «Історія України. Неупереджений погляд». Видавнічий дім Школа. 2007. стор. 95. ISBN 966-8182-62-6.
9. Віталій Щербак. Українське козацтво: формування соціального стану. Друга половина XV — середина XVII ст..- К.: Києво-Могилянська академія, 2006
10. Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.- Луцьк: Вежа, 2000.
11. Довідник з історії України.За ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993
12. Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
13. Віталій Щербак. Українське козацтво: формування соціального стану. Друга половина XV — середина XVII ст..- К.: Києво-Могилянська академія, 2006