Стародавня Греція вважається однією з колисок європейської цивілізації. Брак вільної землі, а також потреба у нових ринках збуту та пошук джерел сировини спонукали греків засновувати свої колонії далеко за межами батьківщини. Не оминули вони увагою і чорноморське узбережжя сучасної України.

Наприкінці VIII — на початку VI ст. до н. е. греки розпочинають активну колонізацію Причорномор'я. Більшість колоній на території між гирлами Дунаю та Дніпра, а також у Криму, заснували вихідці із Мілету  — грецького міста у Малій Азії.

У другій половині VII століття до н. е. перші грецькі поселенці в районі майбутнього ольвійського поліса заснували поселення на острові Березань. Пізніше на правому березі Бузького лиману, неподалік від місця його впадіння у Дніпровський лиман, поблизу нинішнього села Парутине, в 40 км на південь від сучасного Миколаєва, виникла Ольвія (з давньогрецької — "щаслива") — найбільший античний центр у Північно-Західному Причорномор'ї.

Вибране першими поселенцями місце дуже підходило для майбутнього полісу, оскільки воно мало природні оборонні лінії. Поселення складалось з 2 частин: Верхнього міста, де розташовувались головна міська площа (агора), храми, школа, театр та іподром, а також Нижнього міста — тут розташовувались порт та майстерні. В місті існувала розгалужена система водопроводу з труб, які розносили воду з джерел Нижнього міста по усій Ольвії — до сьогоднішніх днів збереглись збереглися резервуари для води та фрагменти кам'яного жолоба, по якому вода подавалася за допомогою так званого сифона до побутових споруд.

В окрузі були родючі землі, необхідні для розвитку поліса, а наявність таких великих водних артерій як стародавні Гіпаніс і Борисфен (сучасні ріки Південний Буг та Дніпро) сприяла розвитку торгівлі й забезпечувала населення рибою.

За своїм політичним впорядкуванням це була демократична рабовласницька держава, однак у виборах приймали участь тільки повноправні громадяни — громадянських прав не було у жінок, іноземців та рабів. Законодавчими органами були народні збори – екклесії. Народні збори видавали закони, вирішували питання війни і миру. Головною виконавчою владою в місті була колегія п’яти виборних архонтів, військовими справами відали стратеги. Був також і суд.

Ольвія була одним з ключових торгових центрів регіону — тут торгували як зі скіфам, сарматам та іншими племенами, що населяли тоді значну частину території сучасної України, так і з іншими грецькими містами та колоніями, включаючи Єгипет (Олександрія) та італійські поліси. Для потреб внутрішньої і зовнішньої торгівлі Ольвія випускала свої гроші — здебільшого мідні і срібні монети, а в епоху розквіту —  і золоті.

В кінці IV-III ст. до н.е. Ольвія досягає свого піку — площа міста збільшується до 50-55 га, кількість населення досягає 20 тисяч чоловік. Однак соціально-економічна та політична криза підкосила сили республіки, яка спочатку потрапила в залежність від Скіфського царства, а пізніше була сильно зруйнована під час нашестя племен гетів під правлінням вождя Буребісти. В часи Римської імперії місто частково відбудували, однак у IV столітті нашої ери його остаточно зруйнували гуни.

Археологічні дослідження розпочались на цих землях у ХІХ столітті, однак Ольвії не пощастило так, як Херсонесу. Наприклад, частину споруд розібрали на будівельні матеріали, а археологічні знахідки можна було вільно придбати у місцевих мешканців, адже статусу заповідника Ольвія отримала лише у 1926 році. У 2002 році заповідник набув статусу національного.

Матеріали http://ukrainemiroff.com/showNews/100